Про туристичну Сторожинеччину

Сторожинець – місто районного значення Чернівецької області, центр району. Розташований на лівому березі річки Серет, біля підніжжя Карпат, за 20 км на південний захід від Чернівців.

Сторожинець перетинає важлива залізниця Чернівці – Глибока – Сторожинець – Берегомет із відгалуженням із Карапчева на Чудей – Красноїльськ. Най­важливіші шосейні шляхи – Чернівці – Сторожинець – Красноїльськ, Глибока – Сторожинець – Вижниця та Кіцмань – Дубівці – Сторожинець.

Чисельність міста -14,5тис. осіб (2006 р.).

За давніми переказами, які записали австрійські науковці, Сторожинець отримав свою назву від першого поселенця на ім’я Сторож, що зупинився на мальовничому березі річки Серет. Він вирубав ділянку лісу, викорчував пні і засіяв першу ниву. Незабаром поблизу нього почали селитися й інші люди. Селище отримало назву Сторожа, а пізніше Сторожинець.

Дослідники стверджують, що назва міста походить від слова “сторожинець”, що у давнину означало укріплений пункт, де перебувала сторожа.

У 1919 р. була спроба перейменувати Сторожинець на Флондорень за прізвищем поміщицької родини, якій колись належало це поселення, але нова назва не прижилася.

З археологічних матеріалів видно, що час появи Сторожинця належить до кінця XIV – початку XV століття. Це підтверджується знайденими у 1836 р. скарбами металевого посуду. Населе­ний пункт виник ще за часів існування Молдавського князівства. Останнє, як державне утворення, бере початок від 1359 р. Точніше визначив час заснування Сторожинця, завдяки знайденим на початку 60-х років XX ст. археологічним пам’яткам, Б.Тимощук. На лівому березі Серету, у центрі сучасного міста, на території районної лікарні (вулиця Видинівського), він виявив залишки давнього поселення XIV – XV століть. Тут були знайдені фрагменти пізньо-середньовічної кераміки, шматки глиняної обмазки, кістки тварин.

Уперше в писемних джерелах Сторожинець згадується 18 лютого 1448 р. у грамоті молдавського господаря Романа II (1447 -1448 рр.).

У 1476 р. населений пункт згадується як власність Тодорахі Сорочану, який проживав тут разом зі своїми родичами. У той час до складу Сторожинця входили поселення Панка та Комарівці, які пізніше виділилися в окремі громади.

З грамоти молдавського господаря Стефана III Великого (1457 – 1504 рр.) від 15 березня 1490 р., написаної в Сучаві, нам відомо про існування у Сторожинці церковної парафії. За даними цього самого документа Сторожинець тоді належав до Сучавської волості і залишався там протягом усього свого молдавського періоду.

Після приєднання Буковини до Австрійської імперії в 1774 р. у Сторожинці разом із с. Комарівці проживало всього 42 родини, був один боярин та священик. Селяни вирощували просо, пшеницю, жито, ячмінь, овес, горох, розводили корів, свиней, овець, коней, виробляли віск, мед, займалися рибальством та мисливством, працювали на феодалів-землевласників по 12, а з XVII ст. – по 24 дні на рік, сплачували податки і виконували повинності на користь держави.

Наприкінці XVIII – на початку XIX ст. Сторожинець і далі залишався залежним від феодалів селом, розділеним на частини, що належали різним власникам із родин Ропчанулів та Сорочану. У 1829 р. більша частина села опинилась у власності Іоанна фон Ґарсте. Він передав власність дочці Катерині, яка у свою чергу була одружена з Миколою фон Флондором. Відтоді Сторожинець став місцем проживання родини Флондорів, представники якої відігравали значну історичну роль у суспільно-політичному житті Буковини. У1847 р. сторожинецьке помістя було поділено на дві рівні частини. Одна – Нижній Сторожинець – належав Г. Флондорові, друга – Горішній Сторожинець – А. Штайнерові. Набагато пізніше Єфросинія Флондор продала частину Сторожинця єврейській родині Оренштайнів, яка на північ від села заснувала своє помістя. Маєток самих Флондорів було споруджено на північно-східній околиці Сторожинця, де ріс мальовничий парк цінних та рідкісних порід дерев.

 

До 1790 р. Сторожинець входив до Сучавського дистрикту, пізніше – до Чернівецького, який із 1794 р. став називатися повітом.

Протягом 1786 – 1809 рр. було прокладено стратегічно важливу дорогу Снятин-Дубівці-Сторожинець-Вікову-Солка-Качіка-Ґура-Гуморулуй завдовжки 113 км. На початку XIX ст. було впорядковано дорогу на Чернівці завдовжки 22 км, дороги Луківці-Берегомет, Сірет-Вижниця-Кути і Прескарени-Глибока-Сірет-Дорогой-Ясси.

У1778 р. у Сторожинці проживало 78 родин. У1815 р. до Молдавії емігрувало 59 родин. Протягом 1821  – 1822 рр. до Сторожинця прибувають кілька молдавських родин із Тереблечі. У1838 р. в селі мешкало 1280 осіб. У1847 р. у Сторожинці було 177 господарств.

Вирішальні соціально-політичні та господарські зміни в житті Сторожинця настали в 1854 р., коли було утворено Сторожинецький повіт. Відтоді у документах Сторожинець згадується як містечко. Першим головою муніципалітету був Григорій Флондор.

Вдала міграційна і суспільно-політична діяльність влади значно пожвавили економічний розвиток містечка, у якому в 1869 р. уже нараховувалося 3830 мешканців і було 636 будинків. У 1880 р. у Сторожинці було 4852 мешканці, у 1890 р.-5674.

У 1900 р. населення Сторожинця становило 6673 мешканці, у 1901р. досягло 7 тисяч.

За часів Австро-Угорщини (1774 – 1918 рр.) Сторожинець складав поліетнічну та багатоконфесійну мозаїку типового провінційного містечка Буковини. Тут проживали українці, німці, поляки, румуни, євреї, вірмени, чехи, угорці, словаки, цигани. Українці зазнавали жорстокого національного гноблення.

На 1900 р. найбільше було православних віруючих – 2527, католиків – 1576, іудеїв – 2410, інших віросповідань – 160 осіб.

Помітними подіями в житті громади стало відкриття 1 жовтня 1858 р. народної шестикласної школи для хлопців та дівчат (виняткова пам’ятка архітектури середини XIX ст., яка збереглася до наших днів), у 1893 р. – народної школи на Майдані.

У 1891 р. виникла кошикарська школа плетіння з лози, яка з 1905 р. стала називатися школою лозо­плетіння та токарної обробки деревини (директор Теодор Іваницький, 1860-1933 рр.).

У1903 р. почала працювати приватна реальна гімназія. Навчання велося німецькою, українською, румунською мовами. Документи 1895 р. донесли до нас прізвища вчителів: К.Григорович, М.Григорович, І.Попович, В.Микитович, Р.Беер, І.Томюк, М.Ейвеліґ, Р.Еліх, І.Андруховичтаінші.

Скасування кріпосного права на Буковині 9 вересня 1848 р. посприяло зародженню в 60 – 80-х рр. XIX ст. ринкових відносин у сільському господарстві і поширенню товарно-грошо-1 вих стосунків,   ремесел  та промислів (бондарство, столярство, чинбарство).

У 1872 р. у містечку з’явилася перша парова машина, у 1890 р.- цегельний завод, 2 ґуральні, 2 лісопильні, 2 млини, відгодівельний пункт, парова та водяна машини на 17 кінських сил кожна.

У 1889 р. у Сторожинці почав працювати тартак (лісопильний завод), філія відомої будапештської фірми „Леопольд фон Поппер”, діяли також невеликий шкіряний завод та філія фірми з виробництва швейних машинок „Зінґер” (представник фірми Б.Матеяса), підприємство братів Гехтів (виробництво мила та інших виробів із жиру), невелика фабрика Сокальського по виготовленню капелюхів.

Велике значення мало відкриття державної залізниці у 1886 р., що з’єднала Сторожинець, Глибоку та Берегомет над Серетом. її довжина становила 53 км. Від 1892 р. населений пункт користується правами торгу („Магкігеспіе”). Щороку влаштовувалися ярмарки (1-3 травня та 20 – 23 вересня) і щотижневі торги. До послуг жителів та гостей містечка були крамниці Мозеса Марґулеса та Ісидора Верта, готель „Централь”, у якому були ресторан та кав’ярня.

До послуг мешканців мета був також поштовий, телеграфний і телефонний зв’язок з Чернівцями.

До визначмо і пам’ятних мсиь Сторожинця тих часів належали Кільцевий і Торговий майдани, Торгова і Булинецька вуям, бритвам вуяиці уздовж Серету, міський народний парк, палац Флондорів, приватні угіддя графа Миколи Василька (1868 – 1924 рр.), мисливський будинок Оренштайна, кредитно-ощадний банк Р.Лібенвайна (з 1901р.), кредитний інститут, міський сад та багато ін.

 

Найдавнішою церквою Сторожинця, що дійшла до нашого часу як унікальна пам’ятка церковної архітектури кінця XVIII ст., вважається церква Святих Гавриїла та Михаїла на Майдані, збудована протягом 1796 – 1798 рр.

Першою найбільшою церквою населеного пункту є Свято-Георгіївська церква, збудована на кошти Катерини Гарсте, дружини Миколи Флондора, в 1829 р.

Перший костел був дерев’яний. Спорудили його на кошти Георга Флондора та капелана з Красни Іґнація Барти в 1857році. Упродовж 1865 – 1870 рр. на місці дерев’яної будівлі було споруджено кам’яний костел.

У 1885 р. силами української громади була збудована греко-католицька кам’яна церква святої Марії. Містилася вона на Крайовій вулиці. Навесні 1900 р. під час візитації деканатів греко-католицької церкви названий храм відвідав і відслужив там службу відомий єпископ Андрей Шептицький. Протягом 1909 -1911 рр. на Буденецькій вулиці постала євангелістська церква, зведена за проектом лейпцизького архітектора Цаулека. Керівником німецької громади був Макс Вайдауер. Євреї відправляли свої богослужіння в синагозі, спорудженій у 1890-1900 рр.

Протягом 1907 – 1908 рр. було споруджено лікарню, у 1908 р. – “Німецький дім”. У 1910 р. у місті було відкрито пам’ятник австрійському цісареві Францу Йозефу (1848 – 1916 рр.). Цього самого року кількість жителів міста разом із передмістями становила 10 тисяч 353 особи.

21 травня 1913 р. Сторожинець став містом. Цього року тут було прокладено водогін, діяла власна електростанція, каналізація, лікарня.

За часів Австро-Угорщини (1774 – 1918 рр.) у Сторожинці діяли філії всіх центральних українських організацій: “Руська Бесіда”, “Українська школа”, міська “Читальня”, Українське “Касино”. Українське життя у місті проводили: відомий політичний діяч Т.Іваницький, управитель комерційного кооперативу Атаманюк, греко-католицький священик Миколай Волянський, інспектор народних шкіл Михайло Дашкевич, політичні лідери українського табору барон Микола Василько (почесний громадянин міста), Володимир Залозецький, Юрій Сербинюк, родина повітового лікаря Атанасія Окуневського, його дочка Софія Окуневська (1865 – 1926 рр., український громадський та культурний діяч, лікар), буковинський художник Пантелеймон Видинівський (1891-1978 рр., графік, маляр, каліграфіст, портретист).

За королівської Румунії українське культурне життя, придушене новою владою ще 1919 р., відродилося у Сторожинці тільки у 1930 р., завдяки невтомній праці доктора Юрія Мельничука. У 1940 р. “за гідну поставу в обороні української національної чести” його було застрелено румунською старшиною на Мармарощині.

У Сторожинці в гостях в Окуневських не раз бували буковинська горлиця Ольга Кобилянська (1863-1942 рр.), письменниця та громадський діяч Наталя Кобринська (1855-1920 рр.), український новеліст Василь Стефаник (1871-1936 рр.).

28 червня 1940 р. Сторожинець у складі Північної Буковини було приєднано до Радянського Союзу.

5 липня 1941 р, німецько-румунські війська окупували місто.

30 березня 1944 р. Сторожинець було визволено військами Червоної армії.

 

 

У післявоєнні роки у місті були споруджені: лісовий технікум (1944 р.), школа-інтернат (1964 р.), палац культури, районна лікарня, кінотеатр „Жовтень” (1967 р.) тощо.

 

 

У 1991р. місто увійшло в нову історичну добу відродженої незалежної Українськоїдержави.

18 лютого 2008 р. виповнюється 560 років від часу першої писемної згадки про Сторожинець.

Сторожинецький район було утворено 11 листопада 1940 р. У сучасних межах існує з 4 січня 1966 р. Його територія є найбільша в області. До складу району входять 38 сільських населених пунктів. Район лежить у південно-західній частині Чернівецької області, на півдні межує з Румунією, членом ЄС.

 

 

Текст підготував Олександр Гадинко

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Залишити коментар

Вгору